Меню сайту
Рекомендуємо
Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату

Івано-Франківська єпархія Української Православної Церкви Київського Патріархату

Хресто-Воздвиженський Манявський чоловічий монастир

Тернопільсько-Бучацька єпархія УПЦ Київського Патріархату

Православна Буковина: Офіційний веб-сайт Кіцманської Єпархії УПЦ КП

Богословське відділення ЧНУ

Надвірнянський деканат

Галицький гостинець. Веб-сайт Каплиці на Галицькому гостинці










Свято-Духівський храм УПЦ КП м. Дніпропетровськ

Храм святого благовірного князя Ярослава Мудрого УПЦ КП м. Дніпропетровськ



Православний молодіжний веб-портал

Головна » 2018 » Грудень » 24 » Українській Помісній Православній Церкві – бути!
19:30
Українській Помісній Православній Церкві – бути!

Доленосні події церковно-релігійного життя останніх днів, мабуть, не залишили байдужим жодного українця. Адже питання створення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви, яке за останні місяці було одним із найбільш обговорюваних, виявляється набагато ширшим, аніж лише внутріправославний процес. Це – насамперед можливість подолання тих суспільних протиріч, які на тлі сучасних внутрішньо- і зовнішньополітичних обставин лише погіршують як міжнародний імідж України, так і тим більше соціокультурний і морально-духовний стан українського соціуму. А відтак створення єдиної Помісної Церкви – це питання національної безпеки України.

 

 

15 грудня після тривалих підготовчих заходів у Києві був проведений Об’єднавчий Собор, який проходив у стінах древньої Софії – кафедрального собору Київських Митрополитів. Головував на соборі Екзарх (офіційний представник) Константинопольського Патріарха Варфоломія Митрополит Гальський Еммануїл. Делегатами Собору були архієреї, священики і миряни. Зокрема у стовідсотковому складі був представлений єпископат УПЦ КП та УАПЦ, а також двоє архієреїв УПЦ (МП). Наразі невідомо, з яких причин не відвідали Собор інші ієрархи Московського Патріархату в Україні, які попередньо засвідчували свою готовність і навіть бажання "порвати" відносини з Москвою, хоча в соцмережах є інформація про те, що багатьох із них жорстко залякували, а декого навіть примусово утримували в стінах Києво-Печерської Лаври.

 

 

Зрештою, Собор відбувся! І саме те, що стало результатом Об’єднавчого Собору, назавжди залишить дату 15 грудня в історії як Української Церкви, так і нашої держави днем створення єдиної Помісної Православної Церкви в Україні. На Соборі було затверджено статут Церкви. Згідно з його положеннями Православну Церкву України очолюватиме Предстоятель із титулом "Блаженніший Митрополит Київський і всієї України". Ним було обрано 39-річного Митрополита Епіфанія, який до цього часу був Патріаршим Намісником, а одночасно ректором Київської православної богословської академії.

 

 

Про новообраного Предстоятеля дуже влучно висловився провідний релігієзнавець, професор Київського національного педагогічного університету імені М. Драгоманова Юрій Чорноморець на своїй сторінці Facebook: "…Українське православ'я потребувало менеджера, який би всіх об'єднав, і він був обраний… За владику Епіфанія українцям ніколи не буде соромно, і патріарх Філарет просто новий Мойсей, що знайшов свого Ісуса Навина!.. Патріарх Філарет виховав не лише владику Епіфанія, а ціле покоління єпископату, яке є прекрасним ядром для прекрасної помісної церкви, і разом воно точно зробить значно більше, ніж свого часу Петро Могила. А це – стратегічний виграш для всього вселенського православ'я, бо сучасне православ'я потребує українського православного ренесансу не менше, ніж Україна".

Проведення Собору в Києві 15 грудня засвідчує здатність українських ієрархів порозумітися, відклавши власні амбіції і претензії. Особливої уваги вартує крок Патріарха Філарета, для якого створення єдиної Помісної Церкви стало питанням номер один останніх 23 років – відколи він був обраний Патріархом. Знаючи, що його постать доволі болісно сприймається багатьма ієрархами УАПЦ, а тим більше УПЦ (МП), Святійший Патріарх відмовився балотуватися на пост Предстоятеля, хоча саме владика Філарет найбільше заслуговує цієї посади. Цим самим Патріарх подав приклад усім, а особливо сучасним політикам, як треба вміти задля загальної справи відмовитися від власних інтересів та амбіцій, навіть якщо вони цілком виправдані та вмотивовані.

Після проведення Собору новообраний Предстоятель мав телефонну розмову із Вселенським Патріархом Варфоломієм, який засвідчив своє визнання щодо його обрання, дав своє благословення, а також запросив Блаженнішого Епіфанія на святкове богослужіння в Патріарший кафедральний собор Константинополя (Стамбула) 6 січня, коли очільникові Української Церкви буде вручено довгоочікуваний Томос про автокефалію.

Для більшої ясності слід сказати, що та парадигма, за якою побудоване життя Православної Церкви, певною мірою нагадує світове співтовариство, коли кожна суверенна держава самостійно вибудовує принципи внутрішнього побуту та зовнішньої політики, але притому зберігається міжнародне співробітництво і чітко виконуються міждержавні зобов’язання. Зараз у світі діє 14 загальновизнаних автокефальних Церков, які вважаються рівноправними між собою і юрисдикційно не підпорядковуються одна одній, у тому числі Константинопольському Патріархові, який традиційно носить титул Вселенського, але є лише primus inter pares – першим серед рівних (на відміну від католицької парадигми, згідно з якою всі елементи Католицької Церкви знаходяться у безпосередньому підпорядкуванні Папі Римському).

Українська Церква після отримання Томосу і визнання з боку інших Помісних Церков стане п’ятнадцятою у цьому списку. До слова, 16 грудня, наступного дня після проведення Об’єднавчого Собору, у храмі святого великомученика Георгія в Константинополі за богослужінням, яке звершував Патріарх Варфоломій, коли поіменно згадуються предстоятелі всіх автокефальних Церков як прояв єдності Церкви Христової, прозвучало й ім’я Митрополита Київського Епіфанія, чим засвідчено, що Українська Церква стає рівноправною з іншими Православними Церквами світу.

Томос, якого ми очікуємо на початку 2019 року, – надзвичайно важливий документ, у якому буде підтверджено, що Православна Церква України є невід’ємною часткою світового Православ’я, а одночасно повноцінною посестрою всіх чинних Православних Церков.

Представники УПЦ (МП) (чи краще сказати РПЦ в Україні) продовжують здіймати галас проти цього процесу, вказуючи на те, що Вселенський Патріарх не має права втручатися в справи іншої Православної Церкви, не може зазіхати на її канонічну територію. Однак Патріарх Варфоломій разом із Синодом Константинопольського Патріархату своїми доленосними для України рішеннями відновили історичну справедливість. Зокрема йдеться про незаконне підпорядкування Київської Митрополії Московському Патріархатові 1686 року, адже цей акт відбувався з порушенням церковних канонів. Київську Митрополію, яка входила до Константинопольського Патріархату, формально було передано, а фактично – продано (за "200 червінців і 120 соболів") Патріархом Діонісієм Москві. Незабаром ієрархи Константинопольської Церкви засудили ці неканонічні дії, однак Українську Церкву із рук Москви ніхто так і не повернув.

Спроби відновити історичну і канонічну справедливість щодо Київської Митрополії були на початку ХХ століття. Клопотання про надання Українській Церкві автокефалії Константинополем було подано 1919 року міністром ісповідань уряду Директорії Олександром Лотоцьким, однак церковна бюрократія, а одночасно перебування на той час патріаршого престолу вакантним відтягували цей процес. 1924 року Константинопольський Патріарх Григорій VII підписав Томос про дарування автокефалії Польській Православній Церкві, у якому зокрема було сказано: "…Відокремлення від Нашого Престолу Київської Митрополії і православних митрополій Литви та Польщі, залежних від неї, а також прилучення їх до Московської Церкви настало не за приписами канонічних правил". Цілком ймовірно, що якби не загарбання України більшовиками, Українська Церква у той час отримала б Томос, про що свідчить наведена вище цитата.

Подальші кроки стали можливими лише після проголошення української незалежності 1991 року, але констатація незаконної анексії Київської Митрополії Московським Патріархатом не знаходила дієвого розвитку, а лише залишалася на рівні словесної стурбованості.

І лише тепер клопотання Президента України і Верховної Ради, а також рішучі кроки окремих гілок українського Православ’я до зближення мотивували Патріарха Варфоломія і Синод Константинопольської Церкви прийняти таке радикальне, а одночасно доленосне для українського народу рішення. Синод, по-перше, визнав недійсними анафеми, накладені Московським Патріархатом на українських ієрархів, зокрема на Патріарха Філарета; по-друге, всій православній спільноті України було повернуто канонічний статус, який вона мала до 1686 року; по-третє, Константинопольський Патріархат як Церква-мати скликала Об’єднавчий Собор у Києві, на який делегувала Екзархів – своїх представників. Одночасно Патріарх Варфоломій проводив консультації з Предстоятелями інших Помісних Церков щодо українських реалій і від більшості отримав схвалення. Завершальним етапом цього процесу буде вручення Томосу – грамоти, яка засвідчить, що Церква-мати визнає за своєю дочірньою Церквою право називатися її рівноправною сестрою.

З Божої милості ми переживаємо воістину доленосний час, коли на наших очах втілюється мрія наших дідів-прадідів – мати свою Церкву, яка не лише буде тим спасительним човном, що доправить кожного, хто перебуває в ньому, до омріяної пристані – Царства Небесного, а яку ще й визнаватиме цілий світ, а через це зростатиме добробут українців і міжнародний авторитет України. Щиро сподіваємось, що створення єдиної Помісної Церкви в Україні буде не лише актом відновлення історичної справедливості, але й чинником, що не дозволить більше п’ятій колоні – РПЦ в Україні, яка лицемірно називає себе українською, маніпулювати свідомістю наших громадян, налаштовувати їх на антиукраїнські погляди і цим самим посилювати позиції агресора.

Одночасно надіємося, що саме єдина Помісна Православна Церква України стане тим стрижнем, навколо якого буде консолідуватися українське суспільство. Особливо хочеться вірити в майбутнє єднання навколо Київського престолу всіх спадкоємців Володимирового Хрещення. Надзвичайно знаковими  для нас у цьому контексті є слова згаданого вище Олександра Лотоцького: "У самостійній державі повинна бути самостійна церква. Цього вимагають інтереси і держави, і церкви. Жоден уряд не може погодитися, щоб центр церковної влади перебував в іншій державі... Автокефалія УПЦ не тільки церковна, а й національна необхідність. Це головна потреба нашої Церкви, нашої Держави, нашої нації".

Протоієрей Микола Марусяк

Категорія: З життя Церкви | Переглядів: 388 | Додав: admin | Теги: | Рейтинг: 3.5/4
Всього коментарів: 0
Категорії розділу
З життя Церкви
З життя єпархії
З життя деканату
Послання
Житія святих
Духовне життя
Церква і суспільство
Церква і школа
Окультизм і псевдорелігії
Статті
Притчі
Відео
Пошук по сайту
Календар
«  Грудень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31


Наш банер

cerkva-snt.at.ua
Статистика




прот. Микола Марусяк © 2019
Безкоштовний хостинг uCoz