Меню сайту
Рекомендуємо
Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату

Івано-Франківська єпархія Української Православної Церкви Київського Патріархату

Хресто-Воздвиженський Манявський чоловічий монастир

Тернопільсько-Бучацька єпархія УПЦ Київського Патріархату

Православна Буковина: Офіційний веб-сайт Кіцманської Єпархії УПЦ КП

Богословське відділення ЧНУ

Надвірнянський деканат

Галицький гостинець. Веб-сайт Каплиці на Галицькому гостинці










Свято-Духівський храм УПЦ КП м. Дніпропетровськ

Храм святого благовірного князя Ярослава Мудрого УПЦ КП м. Дніпропетровськ



Православний молодіжний веб-портал

Головна » 2011 » Грудень » 29 » Роздуми про сучасне суспільство, неорелігії і православну жінку
21:26
Роздуми про сучасне суспільство, неорелігії і православну жінку

З волі Божої ми  увійшли у ХХІ століття. Це час, коли перед кожною людиною розгортається широкий спектр найрізноманітніших можливостей і пропозицій. Здається, тут немає нічого поганого: що може бути кращим для власного саморозвитку як у соціальній, так і в духовній сферах. Але проблема в тому, що сучасна людина з тієї величезної маси можливостей і пропозицій не завжди бере все те позитивне і "біле", яке могла би взяти і яке було б їй найбільш прийнятне для "спасіння".

Суспільство ХХІ століття досить складне і багатогранне: у ньому переплітається величезна кількість думок, напрямків, віровчень, інституцій, законів тощо. Усе це разом взяте перетворюється у нескінченну павутину, для якої людина є легкою здобиччю, і тим які потрапили у ці тенета, виплутатися дуже важко. Знаючи це, молода людина, яка стоїть перед вибором життя, повинна дуже обережно підходити до цього питання.

Разом із негативними чинниками сучасний українець може похвалитися і позитивними досягненнями. Найперше – це піднесення релігійності і духовності суспільства. З кожним роком укріплюється і утверджується Свята Православна Церква: відкриваються храми і монастирі, відновлюється робота недільних шкіл, збільшуються громади…

Взагалі питання релігійності в наш час досить важливе і дискусійне. А починалося й утверджувалося все досить важко. Кажуть, коли у джунглях падає велике старе дерево, менші дерева, що ростуть навколо, одразу тягнуться вгору, змагаючись одне з одним у швидкості росту. Самі процеси росту у них у цей час прискорюється; відповідно прискорюється і темп зростання. Це змагання за небесне світло триває доти, доки не визначаться його переможці. Тоді шалені темпи росту повертаються до норми. І життя продовжується, як і раніше.

Щось подібне відбулося у духовному житті українського народу у період між 1991 і 1996 роками. Коли розпався СРСР, атеїзм перестав бути панівною ідеологією. І, здавалося, майже зник. Натомість, активізувалися духовні шукання, усі відомі релігії світу, як діючі, так і забуті (у тому числі і різного роду секти), вийшли з підпілля і постали у повній своїй "красі". У країні відбувся релігійний бум. Молодь того часу – себто ті, яким було тоді від 14-ти до 28-ми – пережили це явище з різним ступенем гостроти, але ніхто не зміг залишитися осторонь. Зачепило всіх. Сам цей процес буяв аж п’ять років (хоча, якщо рахувати спочатку, то більше – перші ластівки з’явились десь наприкінці 80-х минулого століття), аж доки не ввійшов у "колію" десь у другій половині 90-х, залишивши по собі духовні наслідки і зміни у суспільному світогляді, породжені цими наслідками. І нині ці наслідки і зміни є своєрідною духовною спадщиною для молоді сьогодення.

Щодо змісту самої категорії "релігійність", то вона характеризує якісну та кількісну виразність засвоєння релігійних і ідей, цінностей, норм і їхній вплив на поведінку, життєдіяльність віруючих.

Чисельне зростання (з 12,5 до 33 тисяч) за пострадянський період релігійних громад в Україні є безперечним свідченням поширення віри в Бога, відродження церковних традицій. Яка ж кількість віруючих? За результатами соціологічних досліджень, до них відносять 75% дорослого населення. Згідно з церковною статистикою 70% вважають себе християнами. Так чи інакше ідеться про десятки мільйонів осіб. За результатами Європейського соціологічного дослідження, 74,7% українців вважають себе такими, що належать до певної релігії. За цим показником наша країна входить до сімки із 23-х досліджуваних країн (після Кіпру, Польщі, Португалії, Ірландії, Словаччини та Болгарії) 1. Найрелігійнішими є бідні нації і країни. І, напевне, той факт, що Україна входить до цих країн, є позитивним. Візьмімо, наприклад, Америку і Європу: щороку у країнах, які входять до них, утворюються тисячі нових сект і релігійних напрямків, кількість глибоко віруючих людей зменшується. Не можемо сказати, що Україна є духовним острівцем світу, так як і не можемо сказати, що корупції, безвладдя і занепаду духовності не має в Україні. Та, незважаючи на все це, кожен, мабуть, погодиться з тим, що релігійність в Україні є досить розвиненою (цей розвиток спостерігається як у селах, так і містах). І причиною цьому є саме те, що наша нація ще не піддалася повному впливу цивілізації (у повному значення цього слова), оскільки "плоди цивілізації" затьмарюють розум людини і через це християнин стає духовно бідним.

Щодо України загалом, то релігія зберігає свій вплив переважно у західному регіоні. До нього відносять Івано-Франківську, Волинську, Закарпатську, Львівську, Рівненську, Тернопільську, Хмельницьку та Чернівецьку області. На них припадає близько 40% релігійної мережі країни (частка їхнього населення – 23,2%). Помітно менше релігійних організацій у центральному та південному регіонах (30 і 20% відповідно). На сході країни (Донецька, Луганська та Харківська області) їх лише 9%. Щільність релігійних структур (кількість громад на 100 тисяч жителів) відповідно 127 – у західних, 75 – у центральних, 57 – у південних і 32 – у східних областях 2. Як бачимо різниця чимала ( у 4 рази).

Більшість релігійних організацій країни (61%) належить до чотирьох церков: Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Православної Церкви (Московського Патріархату), Української Автокефальної Православної Церкви та Української Греко-католицької (уніатської) Церкви. З-поміж них домінує УПЦ КП , на яку припадає 34% всієї релігійної мережі країни 3.

Та водночас у нашій країні існує проблема – утворення неохристиянських чи навіть псевдохристиянських течій і напрямків. Так, офіційно зареєстровано 1750 організацій неорелігійного напрямку. Кількість зареєстрованих в Україні нових релігійних течій та напрямків чітко вказують на існуючу в суспільстві проблему – проблему духовної бідності і нетверезості нації. Людина, маючи біду чи будучи ображеною, не просить допомоги у Церкви – "Церкви-матері" (Церкви, до якої зверталися діди і прадіди), а ходять, спокушені дияволом, і шукають "істини" – істини, яка побудована на фальші і матеріальній вигоді. Ніде у світі нема такого, щоб на території демократичної і незалежної держави могли вільно функціонувати  релігійні організації, в яких би відкрито займалися навіюванням, гіпнозом, який використовують майже всі ті  неорелігії, про які говорилося вище. Ось із чого треба починати нашим політикам, партіям, президентам, оскільки державність кожної країни будується на тверезості і духовності народу. Скажіть, будь ласка, чи може мислити нормально людина, яка постійно піддається гіпнозу?У цьому контексті не можна не зачепити питання ролі жінки у сучасному соціокультурному і релігійно-духовному  вимірах. Статистика показує, що багатовіковий досвід релігійної самоідентифікації серед чоловіків і жінок в цілому залишається незмінним: на сьогоднішній день, як і минулому, жінки значно релігійніші за чоловіків (81% проти 66%).

Особливої уваги серед тих 81% заслуговує православна жінка, яка покликана зберегти ті віковічні цінності жіноцтва, що сформувалися в лоні православного суспільства протягом двох тисячоліть. Кожна жінка, яка асоціює себе із Православ'ям, зобов'язана пам'ятати свою персональну відповідальність за те, наскільки вона відповідатиме  цьому званню, адже досвід істинної духовності, святості, тихості і цнотливості має передатися прийдешнім поколінням. А тому кожна із сучасних жінок-християнок повинна мислити себе важливим "гвинтиком" у величезному "механізмі" сучасного і навіть майбутнього суспільства. Нехай хтось вважає, що "гвинтик" можна легко замінити іншим чи, можливо, взагалі без нього обійтися, але Господь, створивши кожну людину, вклав у неї Свою любов і наділив її унікальними властивостями, які і вказують на її виняткове значення – життєво важливої деталі людського суспільства, яку не можливо замінити. Втім, нехай кожен вибирає ким він хоче бути!

Останнім часом часто чую думку жінок про те, що жінка ХХІ століття обов’язково повинна бути сучасною. А щоб бути такою потрібно: по-перше, відвідувати салони краси, по-друге, читати "гламурні" журнали, по-третє, їздити на автомобілі і обов’язково хоча б раз на тиждень постати у повній своїй красі перед своїми близькими… Усе чудово, але чомусь у цій "сучасності" не згадується про обов’язок жінки як дружини, як матері, як втілення побожності… По-перше, ніхто і ніколи не забороняв жінці бути прекрасною, але православному розумінні жінка найперше повинна вдосконалювати  свою духовну красу, а вже аж потім все те зовнішнє і тлінне. Бо як казав Ісус Христос, ті, які ззовні прекрасні, а в душі злі і нечисті, схожі на розмальовані гроби, які ззовні видаються гарними, а всередині  "повні кісток і всякої нечистоти". По-друге, нехай кожен порівняє: "гламурний" журнал, який видається, наприклад, "донькою депутата Верховної ради, яка закінчила юридичний факультет" і має досвіду всього два-три роки, і Святе Письмо зі Священним Переданням із тисячолітнім досвідом  і, що найважливіше, зі словами Божественної премудрості. Порівняння тут, думаю зайві! По-третє невже ви, дорогі жінки, допустилися до того, щоб як і чоловіки їздити на великих, важких і брудних автомобілях. Споконвіків жінку, як ніжну тендітну особистість, возили на конях, у каретах чи вишуканих автівках, оскільки була "витончена різниця" між жінками і чоловіками. Невже ця відмінність зникла?

Проблем у сьогоденні залишається чимало і, судячи з усього, в майбутньому їх не поменшає. Досвід показує, що вирішення однієї проблеми актуалізує десяток нових, ще більших проблем. Однак теоретичними роздумами тут нічим не допоможеш. Потрібні рішучі дії!


Використана література
1. Огієнко І. (Митрополит Іларіон). Українське монашество. – К., 2002. – С. 13.
2.
Паращевін М. Релігія та релігійність в Україні. – К.: Інститут політики; Інститут соціології НАН України, 2009. – С. 5-7.

3.
Українське суспільство: соціологічний моніторинг. 1992 – 2006. – К., 2007. – С. 22.



Диякон Дмитро Джус,

клірик Хресто-Воздвиженського храма с. Потічок

Категорія: Статті | Переглядів: 2256 | Додав: admin | Теги: | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Категорії розділу
З життя Церкви
З життя єпархії
З життя деканату
Послання
Житія святих
Духовне життя
Церква і суспільство
Церква і школа
Окультизм і псевдорелігії
Статті
Притчі
Відео
Пошук по сайту


"Духовні читання"
Наш банер




Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0




Календар
«  Грудень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031




прот. Микола Марусяк © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz