Меню сайту
Рекомендуємо
Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату

Івано-Франківська єпархія Української Православної Церкви Київського Патріархату

Хресто-Воздвиженський Манявський чоловічий монастир

Тернопільсько-Бучацька єпархія УПЦ Київського Патріархату

Православна Буковина: Офіційний веб-сайт Кіцманської Єпархії УПЦ КП

Богословське відділення ЧНУ

Надвірнянський деканат

Галицький гостинець. Веб-сайт Каплиці на Галицькому гостинці










Свято-Духівський храм УПЦ КП м. Дніпропетровськ

Храм святого благовірного князя Ярослава Мудрого УПЦ КП м. Дніпропетровськ



Православний молодіжний веб-портал

Головна » 2011 » Лютий » 20 » Народознавство, яке породжує єресі, або лжевчення Гарафіни Маковій
21:17
Народознавство, яке породжує єресі, або лжевчення Гарафіни Маковій

Судити особисті гріхи кожного з нас буде Господь. Але якщо людина, навчаючи інших проповідує якесь вчення, до того ж подаючи його як православне і не маючи на це благословення Церкви (з 12 книжок, з якими довелося ознайомитися, на жодній немає благословення єпископа), то виникає цілком закономірне і обов’язкове запитання – якого характеру це вчення і чи відповідає воно вченню Православної Церкви ? Адже апостол Петро говорить: «Завжди будьте готові всім, хто домагається від вас звіту про ваше уповання, дати відповідь із лагідністю і благоволінням» (1 Пет. 3: 15)

Звичайно, відповідь прихильників вчення Гарафіни Маковій можна легко вгадати заздалегідь: «Гарафіні Петрівні не потрібне благословення Церкви, і вчення її правдиве, бо інформацію вона отримує безпосередньо від Самого Бога». Але ж звідки відомо, що саме від Бога? З цього приводу апостол Іоан Богослов навчає: «Улюблені! Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо багато лжепророків з’явилося у світі» (1 Ін. 4: 1) Тим більше, що безліч її постулатів суперечить Священному Писанню і Церковному Переданню (про це згодом). А те, що можливо співпадають деякі обставини чи місцевості, про які Маковій повідомляє прихильникам і чим постійно хвалиться, аж ніяк не є беззаперечним доказом Божественного одкровення, бо й бісам ці речі, звичайно ж, відомі. Ось, що пише блаженний Августин: «Бо злі духи, бажаючи утримувати людину в омані, облещують її показом того, що, як вони бачать, згідне з її очікуванням і бажанням. [...] За якимось таємним Божим судом підпадають нерідко впливу впалих ангелів, яким попускається іноді мати певний вплив на нижчу частину світу. Від цих насмішок і обманів злих духів відбувається те, що марновірне і згубне мистецтво прорікання іноді справді відкриває провидцям щось з минулого і майбутнього і говорить їм багато чого такого, що згодом почасти виправдовується подіями. Такі невеликі вдачі збуджують і живлять цікавість, через що вони все більше і більше заплутуються і заплутують інших у тенета злобливої омани...». Проте Гарафіна Маковій і її послідовники чомусь вперто і беззастережно вважають такі видіння Божественними. Але хто може вважати себе достойним прямого надприродного спілкування з Богом? «Ніяк не прийми, – говорить преподобний Григорій Синаїт, якщо побачиш що-небудь чуттєвими очима або розумом поза або всередині тебе, чи буде то образ Христа, або ангела, або якогось святого, або якщо подасться тобі світло... Будь уважний і обережний!» Як пише святитель Ігнатій Брянчанінов: «Найбільш небезпечний і неправильний спосіб молитви полягає в тому, коли той, хто молиться, складає силою своєї уяви мрії або картини, запозичуючи їх, очевидно, зі Священного Писання, а по суті ж – зі свого власного стану, зі свого падіння, зі своєї гріховності, зі свого самообману, – цими картинами лестить своїй зарозумілості, своєму марнославству, своїй високо-розумності, своїй гордості, обманює себе…» Згадаймо також житіє преподобного Ісаакія Печерського, який сім років провів у тісній печері, постійно перебуваючи у пості і молитві. Прп. Ісаакій ніколи не лягав на ложе, а лише сидячи  підкріпляв себе короткочасним сном. Та навіть при такому подвижницькому житті йому з’явились біси у вигляді ангелів і Христа і спокусили його. Свт. Ігнатій Брянчанінов,  покликаючись також на св. Ісаака Сиріна, також говорить: «Відомо, що істинним святим Божим видіння даруються лише за Божим благоволінням і дією Божою, а не з волі людини і не за її власним зусиллям, даруються несподівано, дуже рідко, при випадках особливої потреби, на дивний розсуд Божий, а не як прийдеться». Що ж ми бачимо у випадку Гарафіни Маковій?  Вона «ставить на молитву» і одразу отримує відповідь. Тобто Господь для неї виступає прямим співрозмовником, Який ніби відповідає як тільки вона забажає поставити запитання. Та й навіть сам характер «відповідей» через видіння, які описує Маковій, часто змушує просто ніяковіти! У книзі «Прошу прийняти» (с. 368) Гарафіні Петрівні «на молитву» показується картина майже порнографічного змісту, і такі «одкровення» далеко не поодинокі. Невже Господь посилає такі видіння? Хіба в творах святих отців можна зустріти такі безсоромності?

Як вже вказувалося, тема статевих збочень доволі часто має місце у книгах Маковій. Справді, у сучасному суспільстві існує така проблема, але ж навіщо описувати різні збочення, відхилення і гріховні дії з такими зайвими подробицями, які навіть соромно прямо цитувати, якщо існують стриманіші і лаконічніші вирази: блуд, перелюб, скотолозтво і т. д.? Яку користь несуть такі детальні оповіді і кому вони до вподоби? Відразу і шок у здоровомислячого християнина викликають також і ритуали, які «вибиває на молитву» Гарафіні Маковій. Так, наприклад, за годування свійських тварин залишками їжі зі столу необхідно «обмастити тваринячими нечистотами обличчя, руки (від ліктів униз), соски грудей (і чоловікові), чоловікові на середині дітородного органу начертати хрестик, (напевне тими ж фекаліями. – Авт.) жінці – дугу, ріжками вверх, нижче пупка, відтак обмастити коліна, ніготь першого пальця від середини стопи на обох ногах…» («Прошу прийняти», с. 376). Далі все пропонується змити у зворотному порядку відваром з полину, просячи при цьому прощення і згадуючи Ісуса Христа. Де у православному віровченні знайдемо таке? Що це, як не збочений язичницький ритуал? Чи може це «дійство» є християнським, бо у ньому згадується Господь наш Ісус Христос? Аж ніяк. Адже «не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! ­– увійде в Царство Небесне… Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили?І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мф. 7: 21 – 23)

Хотілося б також дізнатися, чи всі прихильники Гарафіни Петрівни, яким доводилося залишками їжі годували тварин (а таких, напевне, чимало, особливо у сільській місцевості), пройшли цей «посланий з неба» ритуал? Бо якщо ні, то, за словами Маковій, «на родовій лінії підуть  «колобки»  – пузаті і низькорослі, порушується ендокринна система, може скорочуватися рід» («Прошу прийняти», с. 376). Є й інші,  м’яко кажучи не християнські ритуали. Якщо мати позбавила дитину материнського молока, до того часу поки дитина не почала ходити, то необхідно «полизати дитині (хай і дорослій) місце вище заднього проходу, сплюнути, капнути воску з одночасно запалених трьох свічок, свічки загасити одночасно уткнувши у скляну банку з свяченою водою, мовлячи : «Був гріб – став чоловік, бо я уже з Богом»». («Прошу прийняти», с. 379) Про які християнські відносини між матір’ю і сином у такому випадку можна говорити? У подібних ритуалах, яких навчає Гарафіна Петрівна, часто поєднуються свята вода, інтимні місця, певна кількість церковних свічок, заклинання на зразок молитви, чітка послідовність дій тощо.

Існують і відверто язичницькі ритуали, в яких потрібно приносити жертву «духам природи». Для нейтралізації хвороби сина, яка начебто трапилася через забруднення його матір’ю водоймища, необхідно принести жертву воді, щоб, за словами Гарафіни Маковій «залатати витворену поганим поступком діру, вибило такий ритуал: Мама має свідомо розкаятися, потім піти до тої річечки, взяти жовтої глини з берега, виліпити людину і з кладки кинути глиняну людину у воду сказавши: «Водичко-сестричко, прости мене, що тебе сквернила, би Бог мене простив. На тобі пожертву, а мого сина не бери» («Прошу прийняти», с. 236). Але ж що спільного у цього «жертвоприношення» з християнством? Наведемо ще одну показову цитату: «Тепер, коли я маю якусь міру іншого зору, то бачу, виходить цар-Риба і дає інформацію, що в людини тому біда, бо там і там, тоді і тоді, вона чи її предки нищили риб’яче царство… І бачиш, населля казок отими царями-Жабами, царями-Деревами, взято із життя, і казки стають зовсім не казки, а живі реалії, які ми відовчилися розуміти. Можна закинути, що це язичництво. Так, язичництво. Але християнство, людоньки добрі, є тоді, коли ми ведемо себе як істинні християни!» («Прошу прийняти», с. 232) Якщо Маковій сама визнає, що вчення її це язичництво, то що ще треба доводити? Проте і її «але» не менш парадоксальне, бо ж якщо ми маємо вести себе як християни, то ми відповідно, аж ніяк не можемо вести себе як язичники, тобто вірити в забобони і язичницькі ритуали,  бо інакше ми вже не християни.

Цікавою особливістю ритуалів Гарафіни Маковій є те, що саме вони являються завершенням, інакше кажучи основною дією для звільнення від гріха. Тобто людина може посповідатися, причаститися Святих Тайн Тіла і Крові Христа, але потім, після «щирого розкаяння» потрібно таки звершити ритуал. Православна ж Церква вчить нас, що щиросердне розкаяння, покаяння – зміна способу мислення, переміна власного гріховного життя – щира молитва і причастя Тіла і Крові Спасителя є достатніми засобами для звільнення від тягаря гріхів. Найвищими Дарами Божими є Святі Тайни Тіла і Крові Христа, а не забобонні дійства  і фантазії ­Гарафіни Маковій, яка свої книги називає «надДарами». У вченні Церкви місця марновірним ритуалам не було і немає! Народознавство як вияв побуту наших предків не може займати місце православної віри або змішуватися з нею. Бо в народознавчих обрядах і традиціях значне місце займає язичництво, забобони і «народна магія». Зрештою, якщо більше подивитися у глибину віків, то побачимо, що наші предки були прямими язичниками. Але ж це не означає, що православним християнам, які цікавляться власною історією і звичаями, необхідно поклонятися ідолам Дажбога чи Перуна і приносити їм жертви. Місце народознавства в історичному і культурному вивченні, але аж ніяк не у релігійному житті людини, яка вважає себе православним християнином. Але ж звідки, як не з язичницько-народознавчих звичаїв взяла Гарафіна Маковій свої обряди, забобони і заборони? Адже церковна свідомість таких речей не знає. Прикладом також може послужити велика кількість марновірних заборон, введених Маковій ( див. «Діалоги з неба»): не можна переливати олію у окремі посудин (с. 11), використовувати ліки (с. 13 – 14) чи проводити операції навіть при смертельній загрозі (с. 16); мати піаніно (с. 20), акваріумних рибок чи папугу (с. 124), брати до рук жолуді (у них начебто вміщено велике вселенське зло) (с. 22), пити з отвору пляшки (с. 23), дивитись у чужі дзеркала (начебто дзеркало акумулює «астральне зло») (с. 27), переносити слова на письмі (с. 306), обходити машину ззаду, коли хочеш сісти у неї (це нібито закликає аварію) (с. 28 – 29). Заборонено проводжати когось на пероні вокзалу (с. 303), писати у свій зошит номер чужих автомашин (цим нібито перебираєш «карму» водія) (с. 293), використовувати телевізор, телефон, електроприлади (це начебто живе втілення диявольщини – с. 181), хоча у «Сторінках із щоденника 1993 р.» (с. 156, 188) Гарафіна Петрівна абсолютно спокійно згадує про свої довгі телефонні розмови. Не можна вживати «субтропічні і цитрусові, бо вони є не наші» («Діалоги з неба», с. 110), не можна пити чай: «Чай – від сатани. Варення від Бога. Чай руйнує підкірки головного мозку, висмоктуючи з них енергію завтрашнього дня» («Діалоги з неба», с. 72). Але  вживати цей напій не можна лише на початку книги, бо в кінці Гарафіна Петрівна говорить вже абсолютно протилежне: «Чай індійський корисний християнам і недобрий для дітей антихриста. Християни в індійському чаєві знейтралізовують хвилі буддизму, бо в Індії чай – ритуальне питво» («Діалоги з неба», с. 312). Як бачимо від великої кількості забубонів «провидиця» плутається навіть на сторінках однієї книги «Діалоги з неба». Подібно до цього і «воля Божа» змінюється тоді, коли зручно Маковій. Так, у книзі  «Сторінки із щоденника 1993 рік» (с. 158) вона пише: «8.04.1993… Господи, прошу Тебе уклінно: поможи мені розібратися в собі. Я ж віддала свій хрестик, образ свого помічного Христа (що у значок: «Ну погоди» замість вовка із зайчиком поклала). Кому, мій Боже? Хрестика зняла із шиї і натягнула на шию. Той хрестик, що дав мені у Київській Лаврі архідиякон Ігнатій-Іларіон… ­­– Ти дала тому, хто загубився на дорозі до Мене й поник, во ім’я воскресіння його душі, щоб він у роботі твоїй був поруч з тобою. Будь джерелом, що не висихає, а він – має приводити до питва, – почула у відповідь». Проте далі (с. 424) читаємо: «18.07.1993… – Ісусе, а ось я дала йому значок, у який я вклала Твоє зображення, і хрестик, який мені архідиякон Ігнатій подарував: забрати назад? – Твоє має бути з тобою, його – з ним. Далі на молитву почула текст інформації взагалі: Те, що з себе не даруй нікому, бо та людина буде тебе топтати як того захочеться її душі. І роз’яснення: дарована тобою річ – у життєвій оболонці людини. Вона є частиною тебе у тій людині. І ви – у безперервному зв’язку. Річ твоя намагнічує чуже зло і відправляє тобі на голову, як тільки у тобі є де зачепитися чорноті: в чомусь ненароком згрішила». Що ж, виходить за три з половиною місяці «небо» забуло те, що прорікало раніше на запитання щодо того ж самого хрестика? Відповідь насправді банальна і міститься якраз перед другим «одкровенням» (с. 422): «Дуже легко мені стало, коли відв’язалась від Довнича (чоловік, якому дарувався хрестик. – Авт.). Господь казав на молитву про дві паралельні лінії взаємозв’язку у нашій спільній дії, щоб розряджати чорний ефір, який вимагнічує прерізні чорноти з нутра землі, сприяючи різного виду катаклізмам, але, хоч б я із шкіри вилізла, не виходить нічого: ця людина будь-що хоче втілити у життя суто своє.  Нам нічого робити разом…» З цього бачимо, що коли якась людина чи подія стає «незручною» для Маковій, «одкровення» з легкістю підганяється під вигідний формат.

Виявляється також, що «волосся на бороді та підборідді в жінок – знак Вселенської  мудрості» («Діалоги з неба», с. 308). Яке підґрунтя у цього постулату, здогадатися також не важко. Мити ж волосся можна чомусь лише у суботу («Прошу прийняти», с. 352 – 353). А от при спуску в метро, як стверджує Гарафіна Петрівна, душа людини залишається на поверхні, а потім швиденько переноситься до потрібної станції і на виході чекає людину. Якщо ж людина помирає в метро, то її душу «затягує у себе Луна й дає на послугування до мага» («Діалоги з неба», с. 15). Та чомусь ніхто зі святих, які подвизались в печерах Києво-Печерської Лаври, про такого роду небезпеку підземель не згадує.

Свою організацію «Факел» Маковій «скромно» називає «Субстанцією Святого Духу во ім’я спасіння світів і світу на землі»  («Діалоги з неба», с. 29). Не менш «скромно» мовиться і  про саму «провидицю». Виявляється, завдяки її ході босоніж було зупинено Армагедон (Там само, с. 3).

Загалом забобонів і марновірств у Гарафіни Маковій настільки багато, що описати їх усі в одній статті практично не можливо. Досить часто говорить вона і про «карму» та «астрал». Напевно у неї якесь особливе, своє «святе писання», бо у тому, яке відоме усім християнам під назвою «Біблія», таких слів не знайдемо, як не знайдемо їх і у позитивному вжитку св. отців. Окрім середи і п’ятниці, Маковій вводить також піст в понеділок («Діалоги з неба», с. 26), але ж на якій підставі, якщо Церквою в цей день піст не введений? Маковій дозволяє собі і пряме перекручування Біблійного тексту. Виявляється, що начебто це Адам спокусив Єву в раю і, «перелякавшись за свою шкуру», звелів спочатку Єві скуштувати плід. «Адам, своїм хотінням заборони, змія і вплодив на дереві» («Діалоги з неба», с. 201). Проте і сама книга Буття, і її церковне тлумачення говорять якраз протилежне. «І не Адам був спокушений; а жінка, спокусившись, вдалась до переступу» (1 Тим. 2: 14).

Гарафіна Петрівна дотримується вчення про переселення душ – реінкарнацію («Прошу прийняти», с. 35). Проте для усіх православних християн це вчення єресь. «Скупчення великого позитиву, що чекало свого утворення породило Бога Отця» («Діалоги з неба», с. 106) – формулює нову єресь Маковій. А от свт. Григорій Богослов говорить: «Отець є Безначальним, тому що ні від кого іншого, навіть від Себе Самого, не запозичив буття».

Інколи можна почути, що Гарафіна Маковій привела до віри багатьох людей. Так, можливо й привела, але до віри в «магічну» обрядовість, забобони  та язичницькі ритуали, а така віра з християнством не сумісна.

«Ніхто не можете двом господарям служити…» (Мф. 6: 24).

«Що спільного у світла з темрявою? Яка згода між Христом і Веліаром…Яка сумісність храму Божого з ідолами?» (2 Кор. 6: 14 – 16)

Отже навіщо брати на себе учительство інших, коли не знаєш православного віровчення, істинної, а не магічної суті церковних таїнств і обрядів, насліддя св. отців і традиції тлумачення Священного Писання? Бо протиріччя з православним вченням гостро і чітко виявляються у вченні Маковій. Це язичницько-народознавче вчення не може бути християнським тільки через те, що містить кілька постулатів зовнішньо спільних з християнством і низку моральних норм, які, проте, також наповнені марновірним змістом, адже велика кількість постулатів має й зовсім протилежне християнству підґрунтя. Прп. Амвросій Оптинський писав: «Старайся завжди перевіряти свої почуття, чи узгоджуються вони з Євангельським вченням і вченням св. отців. Прп. Ніл Сорський пише про себе, що він ніколи не приймав якогось погляду або думки, хоча б вони й здавалися дуже ясними і зрозумілими, поки не знайде на них свідчення у Євангельському вченні або апостольському, або святоотцівському» На жаль, ні сама Гарафіна Маковій, ні її послідовники не дотримуються такого ж правила, інакше вони б побачили величезну прірву, що розділяє її вчення із вченням Православної Церкви.


Костянтин Москалюк, кандидат богослів’я

Джерело:  apologet.kiev.ua



Категорія: Окультизм і псевдорелігії | Переглядів: 1221 | Додав: admin | Теги: статті, псевдохристиянство | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Категорії розділу
З життя Церкви
З життя єпархії
З життя деканату
Послання
Житія святих
Духовне життя
Церква і суспільство
Церква і школа
Окультизм і псевдорелігії
Статті
Притчі
Відео
Пошук по сайту


"Духовні читання"
Наш банер




Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




Календар
«  Лютий 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28




прот. Микола Марусяк © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz