Меню сайту
Рекомендуємо
Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату

Івано-Франківська єпархія Української Православної Церкви Київського Патріархату

Хресто-Воздвиженський Манявський чоловічий монастир

Тернопільсько-Бучацька єпархія УПЦ Київського Патріархату

Православна Буковина: Офіційний веб-сайт Кіцманської Єпархії УПЦ КП

Богословське відділення ЧНУ

Надвірнянський деканат

Галицький гостинець. Веб-сайт Каплиці на Галицькому гостинці










Свято-Духівський храм УПЦ КП м. Дніпропетровськ

Храм святого благовірного князя Ярослава Мудрого УПЦ КП м. Дніпропетровськ



Православний молодіжний веб-портал

Головна » 2013 » Листопад » 18 » Чому ми називаємося рабами Божими?
23:26
Чому ми називаємося рабами Божими?

У християнстві є низка принципів, які неприйнятні для певної категорії людей. Один із них – це твердження, що кожна людина є рабом Божим. Неприйняття такої позиції пояснюється незаперечним правом кожної людини на волю, а бути рабом – це, мовляв, означає втратити її, стати бездумним, беземоційним і безвільним знаряддям у чужих руках. Більше того, християнство, яке твердить, що воно є релігією любові, пропагує і ставить своїм наріжним каменем елемент примусу і неволі.


Спробуємо поміркувати над такою дилемою.

З одного боку, коли ми промовляємо слово "раб", перше, що спадає на думку – це зігнута, квола людина, яка постійно перебуває під гнітом свого господаря і не позбавлена будь-яких прав і свобод. Таке рабство ще називають соціальним. Його можна було побачити в Стародавньому рабовласницькому Римі чи навіть у важкій виснажливій панщині в українській історії.

Рабство у старозавітних євреїв було значно легшим, ніж згадане вище. Спробуймо з’ясувати, звідки з’явилися раби в Ізраїлі. Є п’ять основних шляхів:

1) Полон внаслідок війни. Ізраїль багато воював, у результаті чого люди потрапляли в полон або платили данину.

2) Успадковане рабство. Раби одружувалися і народжували дітей, які в свою чергу теж ставали рабами.

3) Рабство за борги. Якщо людина не могла віддати позику, то вона автоматично ставала рабом позичальника.

4) Рабство за злочин. Одним із покарань злочинця було рабство.

5) Власність батька. Це рабство називають «патріархальним».

Поміркуймо над найстарішим видом рабства – «патріархальним». У найдавніші часи раби були фактично членами сім'ї господаря. Рабом міг називатися також слуга, вірна людина, службовець у будинку господаря. Наприклад, в Авраама, родоначальника єврейського народу, був раб Єлиєзер, і поки у пана не народився син, цей раб, названий в Біблії "домочадцем", вважався його головним спадкоємцем (Бут. 15, 2-3). І навіть після того, як в Авраама народився син, Єлиєзер зовсім не став схожий на нещасну істоту в оковах: господар відправив його з багатими дарами на пошуки нареченої для сина. Характерно, що для такого виду рабства немає нічого дивного, що Єлиєзер не втік від господаря, присвоївши майно, а виконав відповідальне доручення, як свою власну справу.

Про подібне говорить і книга Притч Соломонових: "Розумний раб панує над безпутним сином і між братами розділить спадщину" (Притч. 17, 2).

Щодо інших видів рабства слід зазначити, що закон Мойсея забороняв назавжди віддавати своїх одноплемінників у рабство. Ось як про це говорить Біблія: "Якщо купиш раба єврея, нехай він працює [на тебе] шість років, а на сьомий [рік] нехай вийде на волю задарма; якщо він прийшов один, нехай один і вийде; а якщо він одружений, нехай вийде з ним і дружина його"(Вих. 21, 2-3).

Окрім того, слово «раб» широко використовується в Біблії як формула ввічливості. Звертаючись до царя або взагалі до високопосадовця, людина називала себе його рабом, будучи при цьому вільною людиною. Якраз так називав себе, наприклад, Іоав, головнокомандувач війська царя Давида, будучи фактично другою особою в державі (2 Царств. 18, 29). А повністю вільна жінка Руф (прабабуся Давида), звертаючись до свого майбутнього чоловіка Вооза, називала себе його рабинею. (Руф. 3, 9). Більше того, Святе Письмо називає рабом Господа навіть Мойсея (Нав. 1, 1).

Щоб мати повну уяву про біблійне тлумачення слова «раб», звернімося і до Нового Завіту.

Ісус Христос вказує на перспективу, яку повинен ставити перед собою будь-який раб: «Учень не вищий за вчителя і слуга не вищий за господаря свого. Досить для учня, щоб він був як учитель його, і для слуги, щоб він був як господар його» (Мф. 10, 24-25).

Далі вказується, що господар повинен бути чесним і справедливим зі своїми підлеглими: «Тому Царство Небесне подібне до царя, який захотів порахуватися з рабами своїми» (Мф. 18, 23).

Поки раб чи господар чекає прощення, найперше сам повинен навчитися прощати: «Тоді господар покликав його і каже: рабе лукавий! Весь той борг я простив тобі, бо ти ублагав мене. Чи не належало й тобі помилувати товариша свого, як і я помилував тебе» (Мф. 18, 32-33).

Маючи віру і будучи рівним своєму господареві, раб повинен бути завсіди готовим до перевірки і пильним до своїх обов’язків: «Хто ж є вірним і мудрим рабом, якого господар його поставить над слугами своїми, що давати їм їжу вчасно? Блажен той раб, господар якого, прийшовши, знайде, що він робить так. Істино кажу вам, що над усім добром своїм поставить його. Якщо ж раб той, будучи злим, скаже в серці своїм: не скоро прийде господар мій, і почне бити товаришів своїх, їсти і пити з п’яницями, – то прийде господар раба того в той день, в який він не сподівається, і в годину, про яку не знає. І розсіче його і визначить одну долю з лицемірами; там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 24, 45-51).

Слухачі Христа розуміли Його притчі про раба і господаря не так, як розуміють це сучасні читачі. По-перше, біблійський раб був членом сім’ї господаря, а це означає, що його праця не зумовлювалася примусом, а відданістю і послухом своєму господареві. Відповідно слухачам було чітко зрозуміло, що мова йшла не про соціальне рабство, а про сумлінне виконання своїх обов’язків. А по-друге, для них не було нічого образливого, адже воно являлося лише виявленням поваги до свого господаря. Тут можна провести паралель з нашим побутовим життям у сфері будь-якого фаху: керівник і підлеглий – явище, яке цілком природно сприймається всіма, ніхто не вважає принизливим підпорядковуватися наказам керівництва.

У християнському середовищі бути рабом Божим вважається великим благом чи навіть привілеєм. Одна із головних причин такого явища – Сам Господь: Він піклується про мене, Він дає мені все, що потрібно на кожен день, Він мій захист і опора, Він завжди підтримає і простить, на відміну від нас, людей. Якщо Творець світу – мій господар, якщо я і все, що Він дав мені, – це Його творіння, то це старт для укладання ідеальних стосунків між мною (людиною) і Богом, без непорозумінь і недовіри.

Можливо, вам не подобається називати себе рабом, можливо, цей титул занадто низький для вас? Але знайте, тільки раби Божі, які смиренно і щиро служать Йому, будуть з Ним на небесах. Інші – теж раби, які, однак, не визнають цього, живуть «як самі того захочуть», – теж будуть зі своїм господарем, ось тільки в зовсім іншому місці.

Вислів «раб Божий» не має жодного відношення до соціального рабства. Коли людина говорить про себе: "Я – раб Божий", – вона висловлює свої релігійні почуття. І якщо соціальне рабство, в якій би воно не було формі, – це завжди несвобода, то релігійні почуття вільні за визначенням. Адже людина вільна вибирати, вірити їй в Бога, чи ні, виконувати Його заповіді, або відкидати. Якщо я вірю в Христа, то стаю членом сім'ї – Церкви, Главою якої є Він Сам. Якщо я вірю в те, що Він – Спаситель, я не можу вже ставитися до Нього інакше, як з любов’ю і трепетом. Але, навіть ставши членом Церкви, ставши "рабом Божим", людина все одно залишається вільною у своєму виборі.

Соціальне рабство – це завжди страх (більшою чи меншою мірою) перед паном. А відносини людини з Богом засновані зовсім не на страху, а на любові. Так, християни називають себе "рабами Божими", але чомусь люди, які дивуються подібному найменуванню, не помічають таких слів Христа: «Ви – друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам. Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я називав вас друзями, тому, що сказав вам усе, що чув від Отця Мого.» (Ін. 15, 14-15).

Диякон Дмитро Джус

Категорія: Статті | Переглядів: 1644 | Додав: admin | Теги: | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Категорії розділу
З життя Церкви
З життя єпархії
З життя деканату
Послання
Житія святих
Духовне життя
Церква і суспільство
Церква і школа
Окультизм і псевдорелігії
Статті
Притчі
Відео
Пошук по сайту


"Духовні читання"
Наш банер




Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




Календар
«  Листопад 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930




прот. Микола Марусяк © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz